Лист ГО ВСОЗ до ФДМУ щодо Кодексу етики

В.о. Голови Фонду

державного майна України

Смачило І.В.

копія:

Міністерство юстиції України

Державна регуляторна служба України

Голова Ради Громадської організації

«Всеукраїнська спілка оцінювачів землі»

Світлана Євдокіменко

тел +38(050)3230103;

e-mail: evdokimenko_s_v@ukr.net

Щодо проекту Кодексу

професійної етики оцінювача

Шановна Іванна Василівна!

Саморегулівна організація оцінювачів ГО «Всеукраїнська спілка оцінювачів землі» (далі – ВСОЗ) засвідчує Вам свою повагу та направляє свої пропозиції та зауваження щодо оприлюдненого Фондом державного майна України проекту наказу «Про затвердження Кодексу професійної етики оцінювача»[1] (далі – проект Кодексу), що розроблений у зв’язку із змінами, внесеними до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» Законом України від 10.11.2024 № 4017-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про адміністративну процедуру».

Ми з розумінням ставимося до прагнення ФДМУ удосконалити етичні засади професійної діяльності оцінювачів. Утім, у запропонованій редакції у проекті Кодексу вбачаємо деякі суттєві ризики як для реалізації конституційних прав і свобод оцінювачів, так і для розвитку ринку оцінювальних послуг.

Ми переконані, що не лише наша організація, але й більшість оціночної спільноти України глибоко зацікавлені в тому, аби етичні норми були ефективними, справедливими та узгоджувалися з міжнародною практикою. Водночас ми звертаємо увагу, що будь-яке регулювання (особливо таке, що може призвести до позбавлення оцінювача права на працю) зобов’язане відповідати вимогам:

1. Конституції України, зокрема:
   1. Статті 15 (положення про політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність і заборону цензури);
   1. Статті 34 (гарантії свободи думки і слова, вільного вираження поглядів і переконань, права на збирання, зберігання та поширення інформації);
   1. Статті 43 (право кожного на працю, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, і обов’язок держави створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю).
2. Законів України, зокрема щодо захисту персональних даних і конфіденційної інформації (забороняючи незаконне збирання, зберігання чи використання таких даних).
3. Міжнародних та європейських підходів до регулювання етичних норм у професійній оціночній діяльності, де превалює принцип саморегулювання, пропорційності обмежень і поваги до прав та свобод людини.

Зміст запропонованого Кодексу, на нашу думку, містить низку положень, які суперечать зазначеним засадам. Зокрема, йдеться про:

1. Надмірне втручання в особисту та професійну свободу оцінювача поза межами процесу оцінювання. У проекті Кодексу фактично передбачається регулювання публічних висловлювань оцінювача, його поведінки в мережі Інтернет, можливості фіксації будь-яких «етичних порушень» без чіткого визначення складу такого порушення. Це може стати прихованою формою цензури та становить загрозу для свободи вираження поглядів, гарантованої статтею 34 Конституції України.
2. Ризик позбавлення оцінювача права на працю (стаття 43 Конституції) на підставі нечітких і завідомо оціночних формулювань. Норма, що за «порушення етичних вимог» оцінювач може бути позбавлений кваліфікації, є вкрай жорсткою. Зважаючи на те, що більшість «етичних порушень» у запропонованому варіанті Кодексу фактично не підлягають об’єктивній фіксації чи доведенню, це створює загрозу зловживань, нечесної конкуренції або особистої помсти з боку недобросовісних осіб.
3. Можливість порушення принципів конфіденційності та прав замовників оцінки. У Кодексі покладаються обов’язки на оцінювача щодо розголошення певної інформації, зокрема на вимогу ФДМУ або під час “перевірок етичності”, без конкретних процесуальних гарантій і визначених законом механізмів. Це може призвести до порушення прав замовників та оцінювачів, створюючи ризик незаконного втручання в особисте життя і комерційну таємницю, що, відповідно, може бути розцінено як порушення статті 32 Конституції (право на невтручання в особисте і сімейне життя, захист конфіденційної інформації про особу) та статті 34 (свобода поширення і збирання інформації).
4. Відступ від усталених міжнародних та європейських підходів. У світовій практиці галузеві етичні кодекси найчастіше ухвалюються професійними об’єднаннями та контролюються ними ж, а втручання державних органів зводиться до регулювання основоположних питань (наприклад, вимог до якості звітів, конфлікту інтересів тощо). Проект Кодексу в сьогоднішній редакції розширює вплив держави й загрожує основоположним правам оцінювачів, що є невідповідністю принципу пропорційності, який визнаний у країнах Європейського Союзу базовим у питаннях регулювання професій.
5. Необґрунтовано широкі формулювання, що створюють «сіру зону» для суб’єктивної інтерпретації. Значна частина норм Кодексу сформульована так, що може тлумачитися довільно, а це створює загрозу переслідування добросовісних оцінювачів на основі нечітких критеріїв. З огляду на відсутність чітких правил документування етичних порушень (та неможливості їх об’єктивного фіксування в багатьох випадках), залишається ризик зловживань з боку будь-кого, хто переслідує недобросовісну мету.

З урахуванням викладеного, ми закликаємо ФДМУ переглянути положення проєкту Кодексу з метою формування справді дієвих і збалансованих норм. Нижче ми наводимо постатейний аналіз та пропозиції щодо запропонованого тексту проекту Кодексу:

Положення проєкту Кодексу професійної етики оцінювача	Аналіз норми на предмет доцільності та коректності, відповідності міжнародній практиці	Пропозиції щодо норми
I. Загальні положення (пункти 1–5) 1. Застосування Кодексу до всіх форм професійної оціночної діяльності. 2. Положення є обов’язковими для осіб, які отримали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача. 3. Мети Кодексу (зміцнення авторитету, формування позитивного іміджу тощо). 4. Основні принципи (професійність, незалежність, законність тощо). 5. Рекомендована основа для СРО.	1. Положення визначають широке коло відносин (згідно з текстом – не лише професійні дії, а й «усі форми», що може тлумачитися надто широко). 2. Встановлюється обов’язковість для всіх оцінювачів, хоча Кодекс декларується як «рекомендована основа» для СРО. Виникає колізія між «обов’язковим для всіх» і «рекомендованим». 3. Відсутні чіткі запобіжники, аби ці загальні принципи не були використані поза межами самої оціночної діяльності (наприклад, у публічних виступах оцінювача на власну думку). 4. У світовій практиці подібні кодекси переважно ухвалюють безпосередньо професійні об’єднання, і вони не мають характеру державного регулювання з можливістю відкликання свідоцтва.	1. Звузити сферу застосування до безпосередньої професійної діяльності оцінювача у межах здійснення оцінки, без поширення на позапрофесійні аспекти. 2. Узгодити статус: або це нормативно-правовий акт, обов’язковий до виконання (що потребує чіткої процедури імплементації), або це рекомендації, які СРО можуть деталізувати і впроваджувати. 3. Ввести гарантії, що норми Кодексу не можуть слугувати підставою для цензури чи обмеження свободи висловлювань.
II. Принципи етичної поведінки оцінювача (пункти 1–10) Загальний перелік: професійність, незалежність, законність, чесність і порядність, відповідальність, обґрунтованість і об’єктивність, конфіденційність, запобігання конфлікту інтересів, відкритість, повага до професії.	1. Даний перелік загалом відповідає міжнародній практиці. Проте зауваження викликає рівень деталізації і форма відповідальності, якщо оцінювач начебто «не дотримується» одного зі сформульованих дуже широко принципів. 2. Багато принципів можуть конфліктувати між собою без додаткового роз’яснення (наприклад, «відкритість» і «конфіденційність»). 3. У європейських кодексах етики зазвичай присутнє розмежування: суворі дисциплінарні санкції надаються за специфічні порушення, а інші – радше мають характер моральних орієнтирів, які не ведуть до автоматичного позбавлення права на працю.	1. Залишити перелік принципів, але чіткіше сформулювати, що саме є «етичним порушенням» та чи може воно призводити до позбавлення свідоцтва. 2. Розробити механізм пріоритету принципів (наприклад, конфіденційність замовника може переважати над «відкритістю»). 3. Запровадити більш м’які (попереджувальні) заходи впливу за менш значні порушення, а не одразу позбавлення права на працю.
III. Морально-етичні правила професійної поведінки (пункти 1–4) Регулювання професійної поведінки, суспільних інтересів, обов’язку діяти якісно тощо. Заборона вводити замовників в оману, використовувати непідтверджену інформацію, реклама та просування діяльності тощо.	1. Положення загалом відповідають практиці саморегулівних об’єднань. Проте слід зауважити, що заборона «будь-якої реклами, яка може ввести замовника в оману» – питання узгодження з чинним законодавством про рекламу: там уже передбачені санкції, і не потрібне дублювання (особливо з жорсткими наслідками). 2. Нечітке визначення «непідтвердженої інформації» може призвести до надмірної зарегульованості – адже оцінювач зазвичай працює з різноманітними даними (у т. ч. оціночними).	1. Уточнити формулювання: наприклад, визначити, що вводить в оману – це реклама з явно неправдивими відомостями про кваліфікацію чи результати роботи. 2. Виключити дублювання норм, які вже містяться в законодавстві (Закон України «Про рекламу»).
IV. Відносини з замовниками оцінки та рецензування (пункти 1–6) Вимоги до оцінювача щодо чесності, недопущення обману, шантажу, підкупу тощо. Заборона залежності винагороди від результатів оцінки. Принципи взаємодії при рецензуванні.	1. Абсолютна заборона відносити оплату до результату оцінки – загальновизнаний і необхідний принцип; він відповідає світовій практиці. 2. Текст містить формулювання, що можуть дозволити контролюючому органу вимагати розкриття усієї комерційної інформації, яка виникає під час взаємодії з замовником. Це може суперечити принципам конфіденційності та законодавству про захист інформації. 3. Для рецензування корисно зберегти принцип незалежності, проте доцільно уточнити процедуру рецензії, аби уникнути дискреційності.	1. Підтримати вимогу про неможливість прив’язувати оплату до вартості. 2. Уточнити право контролюючого органу лише в межах законодавчих повноважень та заборонити розголошувати комерційну чи особисту інформацію без законних підстав і згоди сторін. 3. Удосконалити процедуру рецензування: визначити чіткі підстави, строки, критерії і межі «втручання» рецензента.
V. Відносини з іншими оцінювачами Обов’язок дотримуватися принципів етики, уникати дій, що шкодять репутації, тощо.	1. Узгоджується з міжнародною практикою, де взаємоповага і недопущення недобросовісної конкуренції є базовим правилом. 2. Проте важливо розмежувати оціночну діяльність і публічні висловлювання, аби не створювати цензури серед колег.	1. Передбачити, що розбіжності в професійних поглядах чи критика методів іншого оцінювача сама по собі не може вважатися «порушенням етики». 2. Залишити положення про взаємоповагу, але надати конкретні приклади, щоби уникнути довільного тлумачення.
VI. Відносини оцінювача з громадськістю Регламентація публічних заяв, поведінки в мережі Інтернет, заборона робити заяви від імені СРО без повноважень.	1. Норми мають ризик втручання у свободу слова (ст. 34 Конституції). 2. Заборона «будь-яких заяв, що вводять в оману» є логічною, але має бути чітко обмежена професійною сферою (наприклад, «висновки про оціночну діяльність»), а не загальною публічною позицією оцінювача з політичних чи інших питань. 3. У міжнародній практиці за оцінювачем зберігається право на приватне вираження поглядів, якщо це не порушує професійну таємницю чи не дискредитує свідомо професію.	1. Обмежити дію норм лише щодо професійних публічних висловлювань, прямо пов’язаних із оціночною діяльністю. 2. Виключити оціночні формулювання, що можуть цензурувати приватне чи політичне слово оцінювача. 3. Залишити заборону виступати від імені організації без відповідних повноважень (це стандартна норма).
VII. Відповідальність за порушення Кодексу Посилання на Закон України «Про оцінку майна…» та можливе позбавлення кваліфікаційного свідоцтва.	1. Занадто жорсткі санкції можуть порушувати ст. 43 Конституції (право на працю). Потрібні чіткі критерії, за яких «етичне» порушення тягне настільки серйозне покарання. 2. У міжнародній практиці поширена градація відповідальності: за суттєві порушення (шахрайство, підробка, грубе недодержання стандартів) – суворі санкції, за дрібні чи сумнівні вчинки – або профілактика, або попередження, або дисциплінарне стягнення без позбавлення права.	1. Чітко розписати процедуру дисциплінарного провадження, його публічні гарантії, право на захист, на оскарження. 2. Ввести диференційований підхід до санкцій: попередження, догана, тимчасове припинення дії свідоцтва тощо, і лише у виняткових випадках – позбавлення кваліфікаційного свідоцтва. 3. Уточнити (або визначити в підзаконних актах) критерії «істотного» порушення, що шкодить суспільним інтересам.

Висновки та узагальнюючі пропозиції:

1. Норми Кодексу слід сфокусувати на регулюванні саме професійних аспектів оцінної діяльності, а не поширювати на приватне життя чи громадську активність оцінювачів. Це узгоджується з конституційними гарантіями свободи слова (ст. 34) та забороною цензури (ст. 15).
2. Позбавлення права на професію має бути крайнім заходом і застосовуватися лише за доведені грубі порушення, що чітко зафіксовані і підтверджені належною доказовою базою. Не можна позбавляти людини єдиного джерела заробітку на основі сумнівних «етичних» закидів.
3. Слід подбати про відповідність європейській і міжнародній практиці: у більшості країн світу професійні асоціації відіграють провідну роль у формуванні та дотриманні кодексів етики. Державний орган, як правило, не втручається в етичний бік питання в спосіб, який загрожує базовим правам.
4. Попередити можливі зловживання з боку конкурентів, недобросовісних замовників чи особисто зацікавлених осіб: нечіткі норми можуть бути використані для нечесної боротьби. Краще не приймати норму, ніж приймати таку, що здатна «покарати» сумлінного оцінювача.
5. Доопрацювати Кодекс із залученням представників професійної спільноти та експертів у сфері права, зокрема фахівців у галузі конституційного права та захисту персональних даних, аби уникнути правових колізій.

З огляду на викладене, просимо ФДМУ взяти до уваги пропозиції та зауваження ВСОЗ під час подальшої роботи над проєктом Кодексу. Вважаємо, що наші рекомендації дадуть можливість ухвалити збалансований документ, який сприятиме високому рівню професійної етики оцінювачів, не порушуючи при цьому гарантованих Конституцією прав людини і громадянина та міжнародних стандартів у сфері оціночної діяльності.

Будемо вдячні за залучення нас до подальших консультацій і робочих груп з доопрацювання цього важливого документа. Сподіваємося на конструктивний діалог та подальшу ефективну співпрацю.

З повагою,

Голова Ради ГО «Всеукраїнська

спілка оцінювачів землі»,

доктор юридичних наук,

професор, судовий експерт                                 Світлана ЄВДОКІМЕНКО

---